ІСТОРІЯ МЕДВИНА
Село Медвин центр сільської ради, розташоване на півдні Богуславського району Київської області за 27 км від районного центру і за 29 км від залізничної станції Богуслав. Село простяглося з півночі на південь на 5 км, із заходу на схід - на 4 км. Населення складає 2845 осіб.
Медвин розташований в межах Придніпровської височини / середні висоти від 100 до 200м над рівнем моря / на вододілі річок Росі та Гнилого Тікача. Переважають горбисті древньоерозійні рівнини з сірими та темно-сірими лісовими грунтами, залишками дубово-грабових лісів та яружно- балкові зсувні ландшафти, серед яких зустрічаються незначні площі з чорноземними грунтами.
Село ділиться навпіл річкою Хороброю, яка бере початок біля урочища Свята Гора і впадає в річку Рось. На території села є багато ставків та безіменних струмків.
За народними переказами на місці сучасного Медвина, за часів Володимира Святославовича було велике місто з кам”яними будівлями, обнесене високим оборонним валом та глибоким ровом. Як тоді називалося місто - невідомо. В ньому було сім церков, багато ремісничого люду, про що свідчать назви окремих частин села та урочищ: Свята Гора, Тістове, Шевське, Митниця, Винниця, вул. Червінська.
Під час татаро-монгольського нашестя жителі познімали дзвони з усіх церков і разом з іншим добром спустили в глибоку криницю біля Святої Гори, та засипали землею. Татари спустошили місто і воно стало називатися «Сам-городом» або «Пуст-городом», бо в ньому не залишилося нікого живого. Довгий час Сам-город був пусткою, заклятим місцем, де водилася нечиста сила, поки баба Касянка не «оборала» Сам-город чорним півнем і прогнала всю нечисть.
Лише через сто років до нього знову повернулися люди і знайшли погреба з вином та медом, які були наповнені ще за часів Володимира. Напившись, порозбивали бочки, і вино змішалось з медом потекло в річку, і наповнило її так, що мед з вином можна було черпати з річки відрами, Звідси іф пішла назва села Мед-вино, а пізніше - Медвин. Річка Хоробра, по якій текло вино і мед, за легендою, колись була повноводною, а назву свою дістала від хоробрих оборонців своєї землі, яким часто доводилося оборонятися від ворогів.
Про древність медвинської землі говорять археологічні пам’ятки, які тут дуже поширені.
Шляхом візуальної археологічної розвідки знайдені поселення трипільської культури в ур. Тотохи, Венгелкове, Тістове та в центрі села біля сільської лікарні. В урочищі Грибів Яр знайдені численні уламки посуду багатоваликової кераміки. На південний захід від села Медвин, поблизу с. Писарівни в 70-х роках ХХ ст.. під час земляних робіт було знесено частину насипу одного з групи курганів і виявлено поховання ямної культури бронзового віку.
Ранньозалізний вік представлений у Медвині ранньоскіфськими поселеннями ( ур. Свята Гора, ур. Тотохи, ур. Грибів Яр, ур. Тістове ), які були виявлені експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом Г.Т.Ковпаненко.
На околицях села розташована значна кількість курганів та курганних груп. Досліджено більше 30 курганів скіфського часу в Гірчаковому лісі експедиціями Інституту археології НАН ( керівник Ковпаненко Г.Т.) та музею історії Богуславщини ( керівник Левченко Б.М. ).
Ранньослов’янський період Медвина представлений пам”ятками черняхівської культури ( урочища Мацаєве та Тістове).
Реальних свідчень про те, що на території села існувало місто в період Х – ХІІІ ст. не виявлено. Не виявлено також і слідів слов’янського городища чи міста про існування якого говориться в легенді та деяких джерелах . Поки що тут виявлено лише кілька поодиноких знахідок періоду Київської Русі, це пояснюється відсутністю проведення детальних археологічних досліджень на території самого села
Перші документальні свідчення писаної історії, в яких згадується Медвин, відносяться до 1520 року. Це - « Благодартвенный адрес богуславского приказа данный медвинскому купцу Ярошину за похвальное управление делами», з якого видно, що Медвин на початку ХІУ ст.. був пригородом Богуслава і залежав від нього в господарських справах.
В 1362 році Медвин захопило Литовське князівство, а з 1569 року потрапив під владу шляхетської Польщі разом з м. Богуславом.
Як видно з люстрації 1615 р. населення Медвина не виконувало повинностей на користь Богуславського замку, а відбувало тільки військову службу.
За королівськими привілеями 1620 і 1655 рр. Медвин дістав магдебурзьке право. Місто мало власні землі і управлялося обраними старостами і суддями.
Поблизу Медвина в урочищі Черкес - долині Остапом Шашкевичем 1546 (26) року було розбито татар та відбувалися бої між селянсько – козацькими загонами під проводом С.Наливайка (1596 р. ) (8), П.Павлюка і К.Скидана (1637) та польсько-шляхетськими військами.
Медвин , як значний населений пункт був позначений на карті Біплана, виданої в 1650 році. На карті Сапсона д”Аббеля тих часів Медвин також позначений як значна фортеця півдня Київщини.
Великого значення набуло місто Медвин під час визвольної війни 1648 – 1654 рр. Медвин став сотенним містечком Корсунського полку, був добре укріпленим і обнесений ровом, мав три церкви. Козаки і міщани з Медвина брали участь у походах і битвах під керівництвом Богдана Хмельницького. В 1654 році мед винці прийняли підданство російського царя і в ньому був розміщений козацький загін ( залога ) для боротьби із шляхтою. Присягу на вірність в першій половині січня 1654 року приймав російський посол, князь Василій Горчаков. В честь нього був насаджений ліс, який і зараз носить назву «Гірчаків».
Після визвольної війни продовжуються бої за українські землі. Так, 21 жовтня 1664 року польська шляхта на чолі з Чернецьким та гетьманом Тетерею обложили в Медвині війська воєводи Косагова, лубенського полковника Григорія Гамалії та полковника прилуцького Лазаря Горленка, що направлялися до Умані. Протягом 4-х тижнів тривала облога. Втративши в боях під Мед вином велику кількість військ вбитими і полоненими, польсько-шляхетські загони відступили.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року Медвин залишився за шляхетською Польщею.
В 1654 році біля Медвина козацькі полки на чолі з гетьманом Лівобережної України Іваном Самойловичем вщент розбили війська татар та брата гетьмана Правобережної України П.Дорошенка - Григорія , які дотримувалися протурецької орієнтації, Медвинці відкрили ворота козацькому війську на чолі з І. Самойловичем в лютому 1674 р. і оголосили себе підданими Росії.
Населення Медвина брало активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом богуславського полковника Самійла Самуся. В 1685 році місто було визволено з-під гніту польської шляхти козацьким військом Самуся.
Після Прутського миру 1711 року Медвин загарбала Польща. Польський уряд скасував права міста на самоврядування. Жителі Медвина поступово закріпачуються. За люстрацією 1763 року 157 медвинських дворів сплачували богуславському старості чинш, житній осип, ставкове, поколісне та інші платежі. Лише 4 незакріпачені і 5 слобідських дворів були звільнені від повинностей.
Жителі Медвина всіляко боролися проти кріпосницького гніту. Вони брали активну участь у гайдамацькому русі. В 1743 році в його районі діяли гайдамаки на чолі з Гнатом Голим. В 1768 р. через Медвин пройшов загін гайдамаків на чолі з Максимом Залізняком. У серпні 1777 р. Медвин у складі Богуславського староства був подарований польським королем Станіславом Понятовським племіннику С. Понятовському. За люстрацією 1789 року населення було повністю закріпачене.
Після другого поділу Польщі (1793) , Медвин увійшов до складу Росії. У 1799 році він разом з Богуславським ключем був проданий князем Понятовським графу Браницькому. У 1845 році в Медвині було понад 800 дворів та 2675 ревізьких душ, в т.ч. 2455 кріпаків та 220 вільних. Населення займалося землеробством, садівництвом, бджільництвом.
Прагнучи здобути волю, населення не раз піднімалося на боротьбу проти гноблення. Особливої гостроти вона набула в 1855 році під час Київської козаччини. Саме з Медвина почалось у Канівському повіті селянські заворушення. 13 березня 1855 року селяни зібравшись біля церкви, примусили священика Левицького записати їх у козаки. Одним із активних учасників цього руху був селянин Дорофей Рак, який був висланий до Сибіру. Відбулися заворушення в Медвині і в зв’язку з реформою 1861 року. В травні місяці 1861 року мед винці відмовилися відробляти панщину і стали самовільно кидати роботу. Призвідників було жорстоко покарано різками.
В 1871 р. Медвин став волосним центром, На той час у місті було п’ять водяних млинів, цегельний та винокурний завод. У 1900 році було вже два кінно-приводних млина, 45 вітряків, 2 цегельних заводи, 9 кузень. Налічувалося 8887 десятин землі, з яких 3905 належало графу Браницькому, 101 церквам, 4876 селянам.
Часто згадується Медвин у матеріалах революції 1905-1907 років. На початку 1905 року тут з’являються прокламації Київського комітету РСДРП, а також заборонена література 19 травня 1905 року відбувся страйк в Медвинській економії, де висувалися економічні вимоги, Страйк придушений силою, 13 активних селян віддали до суду. Відомо, що з травня 1906 р. в Медвині діяла революційна організація, коаліційна за складом, члени якої належали до різних груп - партії «Бунду», соціал-демократи, члени РСДРП та інші.
12 квітня 1907 року відбувся багатолюдний мітинг, в якому брало участь більше тисячі селян с. Медвин та Хиженець. Був вироблений план підготовки та проведення збройного повстання, Початок повстання був призначений на другий день паски. В село прибули каральні урядові загони. Після того як карателі покинули село, медвинцями була спалена економія.
21 травня селяни Медвина, Сидорівки та Щербашенець зібралися на мітинг біля с.Щербашенці. Селянські сходки не припинялися і в наступні дні. У вересні біля Медвина знову повинен був відбутися мітинг селян, але власті знову прислали каральний загін і мітинг не відбувся. В кінці жовтня медвинська революційна організація припинила своє існування, а найактивніших учасників - Тимченка Оксентія С., Ковтуна Р.К., Шевченка В.А., Салату І.М. було заарештовано. В листопаді 1907 року кинули за грати ще 83 учасників революційних подій ї заслали їх до Олонецької губернії.
В 1900 році населення Медвина становило 9967 осіб. Діяла медична приймальна палата, аптека, було однокласне сільське училище, дві церковно - приходські школи. В 1910 р. було відкрите чотирикласне міське училище, сільський банк, поштово - телеграфне відділення.
Події 1917 року в Києві та Петрограді мали відгук і в Медвині, В жовтні 1917 р. були припинені всі польові роботи в економії графа Браницького. Селяни, керовані земельним комітетом ( Оксентій Тимченко, Ничипір Буря ) захопили поміщицькі землі і почали їх розподіл. З цього часу економія перестала існувати. Повністю був знищений і пограбований маєток Браницьких в Турчиному лісі. Почалися самовільні вирубки Гутянського лісу Медвинської волості.
В березні 1918 року Медвин захопили німецькі окупанти, був встановлений жорстокий окупаційний режим. В травні 1918 р. - гетьманська влада. Розпущено всі земельні комісії, комендант повіту Неграш наказує селянам обрати делегатів до гетьмана П.Скоропадського, який має дати «накази».
Відомі виступи медвинських селян проти окупаційної режиму німців. В червні 1918 р. за участь у повстанні та агітації проти німецьких окупантів в Каневі був роз- стріляний житель Медвина Григорій Дубина. В липні в 1918 р. в Медвині деякий час перебували загони більшовиків із Звенигородського району. Роззброєні урядник та вартові.
У вересні 1918 р. в Медвині Таращанський більшовицький загін. Після скинення влади гетьмана П. Скоропадського, в грудні 1918 р. Медвин опинився під владою Директорії. В січні 1919 р. в Медвині проходить серія єврейських погромів, організованих місцевими добре озброєними селянами та пізніше надісланими для охорони січовиками.
Після переходу влади до більшовиків в квітні 1919р. в Медвині та Ісайках створена «Самостійна республіка» під керівництвом прапорщика Коломійця те есером Пирхавкою, колишнім членом Українських установчих зборів. Повстанці протестують проти більшовицького ладу та запровадженої продрозверстки. Був захоплений Богуслав, вбито 50 ) червоноармійців, захоплені заручники. Загін повстанців нараховував кілька тисяч чоловік, За допомогою інтернаціонального полку угорця Рудольфа Фекете та батальйону Київського повітового військкомату Медвинське повстання було розгромлено.
Знову в Медвині влада більшовиків. В червні 1919р. були створені комітети бідноти. Проте з початку вересня 1919 р. до січня 1920 р. село перебувало в руках денікінців. Після визволення села від денікінців було створено волревком ( Тимченко О., Буря Н., Гриб А., Голосний И.) У травні 1919 р. встановлена влада поляків, в червні 1920 р. знову до влади прийшли більшовики.
В серпні 1920 р. Медвин охоплений повстанням проти більшовицької влади. Приводом до повстання стали сільські збори 18 серпня 1920 р., які проводив політком 2-го Канівського продзагону Косагов. Була негайно запроваджена продрозверстка - надзвичайно велика сума продовольчого податку та мобілізація до червоної армії. Збори були дуже бурхливі, продзагонівці поводили себе дуже зухвало. На запитання: « На який фронт буде мобілізація, коли війна закінчена?», була відповідь: « На колчаковский Сибирский фронт!»
- Чому такий великий податок? Це ж треба у людей все забрати!
- Мы из вас душу вытрясем, а соберем!
- Чому представники виступають російською мовою?
- Это вам не петлюровщина! Заставим забыть этот язык, а научим говорить
большевицким русским языком!
Продовження зборів було перенесено на другий день, Продзагін на чолі з Косаговим повернувся в Богуслав, На їх місце був направлений другий загін із 5 осіб. Вночі терміново був створений повстанський комітет на чолі з сотником Хомою Лебедем (Сидоренко), начальником штабу Миколою Василенком та пропагандистом сліпим бандуристом Антоном Петюхом (Митяй). За даними обласного архіву керував повстанням полковник Неграш. На другий день були заарештовані продзагонівці і місцеві члени волревкому. На ранок 26 серпня стало відомим, що всі вони були розстріляні. Повстанком оголосив повстання, віцну «совєтській власті». Повстанці почали озброюватися ( біля 300 гвинтівок, 3 кулемета). З навколишніх сіл - Дмитренок, Гути, Хиженець, Боярки прибували невеликі загони вояків. Повстанці робили «вилазки» в найближчі населені пункти - Луку, Ківшовату, Бране Поле, Вільхівець, Стеблів. Знищували мобілізаційні картки, забирали хліб продрозверстки.
З Києва дано розпорядження Таращанському прополку зробити військову розвідку в Медвині, Невеликий більшовицький загін, оминувши повстанську варту, заскочив у село, спалив церкву, садибу священика і відступив із села.
Селяни героїчно захищали своє село від місцевих більшовицьких груп, Лише кадрова дивізія зламала опір селян і оволоділа селом. 10 - 13 жовтня 1920 р. закінчилась операція оточення Медвинської республіки. Медвин був підпалений, згоріло біля 600 хат, захоплений повстанський прапор. Вцілілі загони повстанців відступили до лісу. Кілька днів ходили більшовики по хатах, шукали бандитів та найбільше їх цікавив домашній скарб. Після сплати великої контрибуції та введення військової влади в селі, прибула секція Губчека. Всіх підозрюваних відправлено до м. Сміли, де засідав військовий трибунал, звідти ніхто не повернувся.
Повстанські загони переформувалися і діяли невеликими силами біля Лисинки, Стеблева та сусідніх з Медвином районах. Саме в цей час більшовики перекидали свої з”єднання на врангелівський фронт і біля Медвина був розбитий один з обозів 1 Кінної армії Будьонного. Вся провина впала на медвинців. В перших числах жовтня загін кіннотників Будьонного заїхав у село. Скликали всіх чоловіків з села, відібрали молодих, віком від 18 до 35 років, загнали у приміщення біля 80 осіб і оголосили ультиматум - повернути награбоване. В разі не виконання ультиматуму заручники будуть знищені.
Колона заручників була виведена за село і біля урочища Ковтунів лісок порубана. Кільком чоловікам вдалося врятуватися. Вночі місцеві жителі розібрали вбитих і поховали на сільських кладовищах. Всі ці події відбувались напередодні Покрови.
На місці страти мед винці насипали курган і встановили дерев’яний хрест, який у 30-х роках ХХ ст.. був замінений на гранітний пам’ятник. Цей пам’ятник зберігся до наших днів. Прочитати про видатні персони, місця та подіїї Медвинсько повстання можна на сайті присвяченому 100-й річниці Медвинського повстання.
Розрізнені повстанські загони маневрували біля Медвина під командою отамана Цвітковського до літа 1921 року, поки добровільно здалися до рук більшовиків. Отаман і його заступники були заарештовані і розстріляні.
З червня 1921 року в Медвині почала діяти волосна рада, виконком якої очолив В.М.Салата. Головою комнезаму був В.Н.Василенко. В 1921р. створений партосередок, а незабаром комсомольська організація. В 1923 р. Медвин став центром району.
В період НЕПу тут виникають перші сільськогосподарські кооперативи:
В 1922р. - «Червоний сівач» та «Світанок», в 1923 році ще 6 СОЗів. В 1929 р. організований сільськогосподарський кооператив «Комунар». На цей час, крім 9 сільсько-господарських, існували кредитний, садово-огородній, промисловий та споживчий кооперативи.
У грудні 1927 р. 15 з’їзд ВКП(б) ухвалив перехід до колективізації і прискорення індустріалізації. Постановою ЦК ВКП(б) 5 січня 1930 р. Україну було віднесено до групи регіонів, які повинні були завершити колективізацію до весни 1932р.
Почалося посилене створення швидкісними методами колективних господарств. Одночасно здійснювалося масове розкуркулення, повернення до продрозверстки періоду комунізму.
Весною 1931 року в Медвині було колективізовано 32% селянських дворів, а на кінець 1932 року в колгоспах вже об’єднувалось 67% дворів і усуспільнено 56% землі .
В газеті «Шлях колгоспника», яка випускалася в Богуславі, за 1931-1932 рр. зустрічаються ряд публікацій, які характеризують тогочасні події в Медвині. Велика кількість публікацій зречень батьків дітьми, виконувалися і перевиконувалися заготівельні плани, організовуються хлібні валки (в 1931р.,три валки- 1700, 3000, 1000 пудів; в 1932р. теж три валки- 21, 27, 30 підвід).
В1929р. в результаті об’єднання кооперативів « Червоний сівач» та «Комунар» створенний колгосп « Комунар», а в 1931 р. створенні ще два колгоспи « Червона зірка» та ім.. Сталіна.
Населення чинило опір насильницьким діям – робили замахи на буксирні бригади, окремих активістів по хлібоздачі, які активно допомагали знаходити прихований хліб.
Суворо каралися владою ті працівники, які не могли виконати план хлібозаготівлі. Так були виключені з партії секретар Медвинського парткому Козубенко та голова сільської ради Кузнєцов.
В 1932 році Медвин на « Чорній дошці» - не виконує плану хлібозаготівель. Почався масовий голод населення. Про ті жахливі часи збереглося дуже мало документальних матеріалів, але залишилась людська пам’ять.
Люди розповідають, що вмирали цілими вулицями, бували випадки людоїдства та трупоїдства. В липні 1933 року була створена ще одна червона валка – 250 пудів хліба, в період найбільшого посилення голоду. В цей час запрацювала в Медвині МТС.
Почалися масові арешти голів колгоспів, голів сільських рад, селян, як саботажників ( заарештований голова сільради Мороз, секретар партосередку Скоренко, голова колгоспу Мєдвєдєв).
Зараз важко встановити точну кількість людей, які загинули від голоду. Десь біля 14% населення померло за 1932-1933 рр. В музеї історії Богуславщини зберігаються списки жертв голодомору 1932-1933 рр. Медвинців нараховується більше 400 осіб. (http://victimsholodomor.org.ua/kiev/)
На весні 1934р. колективізація в Медвині була завершена. На 1934 рік у Медвині діяло 4 колгоспи: « Комунар», « Червона зірка», ім.. Сталіна, ім.. ХVII з’їзду ВКП(б) та МТС.
Після геноциду, застосованого до селянства, в1932-1933 рр. почався наступ на інтелигенцію та культурних діячів. Так репресовані були бандуристи Миколенко Захар і Салата Дмитро, вчителі Проценко Овсій та Касьяненко Хтодось та ін. Всього за часи сталінських репресій було репресовано більше 100 осіб.
В 1940 р. в Медвині працювала лікарня, пологовий будинок, аптека, діяли середня, дві неповні середні та початкова школи. В кожному колгоспі були клуби, крім того працював колгоспний будинок на 200 місць з стаціонарною кіноустановкою, радіовузол. В центрі села був відкритий колгоспний парк з літнім кінотеатром, працювала бібліотека.
27 липня 1941р. Медвин був окупований німецько - фашистськими загарбниками. Вони зруйнували приміщення тваринницьких ферм, клуб, бібліотеку, спалили багато житлових будинків. Фашисти закатували 228 жителів села, силою вивезли на каторжні роботи до Німеччини 470 юнаків і дівчат.
Наприкінці 1941 року в селі виникла підпільна група у складі 13 чоловік (керівник Кокоша А.А.). У серпні 1943 підпільна група , що діяла в селі влилася до складу 6 батальйону з’єднання партизанських загонів Київської області.
На фронтах Другої світової війни билися 1007 жителів с. Медвин, 522 медвинці загинули смертю хоробрих, серед них Тищик Є.К. якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На вшанування пам’яті загиблих в центрі села споруджено меморіальний комплекс.
27 січня 1944 року Медвин був визволений. Багато жителів села безпосередньо допомагали радянським воїнам, підносячи боєприпаси на передову лінію фронту. Колгоспник Ф.С. Митяй виступив ініціатором збору коштів на танкову колону «Колгоспник Богуславщини».
Після війни поступово піднімаються з руїн господарства, відновлюють роботу колгоспи, працюють всі школи. В 1948 році дав свою першу продукцію новозбудований Медвинський плодоконсервний завод. В 1950 р. чотири колгоспи Медвина та колгосп села Дібровка було об’єднано в один укрупнений колгосп.
На головній вулиці села міститься громадський центр села - середня школа, лікарня,
Поліклініка, аптека, будинок культури, магазини, пошта, адмінбудинок, базарна площа. Сформована центральна площа - в центрі її пам’ятник односельчанам які загинули під час Великої Вітчизняної війни та пам’ятний знак на честь Медвинського антибільшовицького повстання 1920 року, а біля школи - пам’ятник Т.Г. Шевченку.
Родом з с. Медвина відомий кінорежисер Денисенко Володимир Терентійович, лауреат Державної премії (1979р.) ім.. Т.Г.Шевченка, заслужений діяч мистецтв, народний артист України; брати Юрченки: інженер-будівельник Петро Григорович (під його керівництвом будувався Київський залізничний вокзал та паркова споруда «Аскольдова могила! В Києві) та архітектор Павло Григорович. Народився в Медвині Герой Радянського Союзу - Тищик Євген Костьович, Герой Соціалістичної Праці - Василенко Федір Павлович; заслужений діяч мистецтв (1998 р.), диригент Василенко Василь Якович; Левченко Борис Митрофанович - історик, краєзнавець, заслужений працівник культури УРСР.
Сьогодні в селі діють дві церкви: Успенська ( УПЦ Київського патріархату) та Миколаївська (УПЦ Московського патріархату), ПОСП «Медвинський», ППП «Агро поліс», сільськогосподарська фірма «Медвин-Сад» та працюють фермерські господарства Маринченка М.С. і Плаксуна М.В.
Посилання
Вікіпедія. Медвинське повстання
Український інститут національної памяті
Вікіпедія. Медвин,
Фейсбук. Медвин-Меморіал
Мапа памятних місць
Топоніми Медвина
